/Files/2.jpg Консультація для батьків:

“Психологічна готовність дитини до навчання у школі ”

/Files/1.jpg «Роки чудес» — так називають дослідники перші п'ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена про­грамою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологами стоїть завдання розробки критеріїв і показників саме психологічної готовності дітей до навчання.

Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та одно­літками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають ос­новними показниками готовності до школи оз­найомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослі­дження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачаєть­ся програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи — це та­кий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності:

•мотиваційний;

•інтелектуальний;

•вольовий;

•емоційний;

•особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажан­ня чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження ди­тини в нову для неї діяльність, яка відрізняєть­ся від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труд­нощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мо­тиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяль­ністю, у ставленні до вчителя як до представни­ка суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви учіння скла­дають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня мож­на говорити, якщо дитина:

1)ставиться до вступу до школи та до перебу­вання в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2)виявляє особливий інтерес до нового, влас­не шкільного змісту занять, віддає перевагу уро­кам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільно­го типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до шко­ли;

3)відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та пове­дінки (віддає перевагу колективним класним за­няттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4)віддає перевагу традиційному для навчаль­них закладів способу виявлення рівня її досяг­нень (оцінка) перед іншими видами заохочен­ня, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5)визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання.

Інтелектуальний компонент готовності ди­тини до школи передбачає:

1)обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу при­роду, деякі соціальні явища тощо;

2)рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв'язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (віднос­ним послабленням значення уяви), логіч­ним запам'ятовуванням.

Проводячи корекційну роботу з інте­лектуально непідготовленими дітьми, не­обхідно використати ігри, які розширю­ють світогляд дитини, тренують увагу, па­м'ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у пев­ному рівні розвитку довільності пізнаваль­них процесів.

Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слуха­ти, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам'ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, дово­дити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляєть­ся в тому, що дитина іде до школи із задоволен­ням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

У проведенні психокорекційної роботи не­обхідно вчити дитину формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність. Можна використовувати також комплекс занять із психогімнастики.

Особистісний компонент готовності перед­бачає кілька показників:

Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина праг­не узгодженості свого ставлення і оцінки ото­чення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло ко­ристуватись дорослим у формуванні самооц­інки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особис­тості. Діти з високою самооцінкою почува­ються в класі більш упевнено, сміливо, актив­но виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вишу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насампе­ред від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактив­ним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним за­собом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

Навички спілкування:

•сформованість у дитини ставлення до вчи­теля як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

•розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноп­равні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для форму­вання комунікабельності. Вони повинні допов­нюватись розвитком уміння спілкуватись, взає­модіяти з ровесниками.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає на­лагоджувати стосунки, зважаючи на думку ото­чення, без прагнення зайняти кращі ролі з ви­користанням залякування, погроз, конфліктів

Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки.

Отже, готовність дитини до школи, її май­бутній успіх тісно пов'язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки

контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфлікт­них ситуаціях.

Протидія булінгу (цькуванню)

19 січня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії боулінгу (цькуванню)» №2657-VIII

Ст. 1734. Булінг (цькування) учасника освітнього процесу

БУЛІНГ – це дія або бездіяльність, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого була або могла бути заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Відповідальність за вчинення булінгу:

  • Булінг (цькування) неповнолітньої чи малолітньої особи – штраф від 850 до 1700 грн. або громадські роботи від 20 до 40 годин.
  • Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб – штраф від 1700 до 3400 грн. або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.
  • Якщо булінг (цькування) вчинить неповнолітній від 14 до 16 років – відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них будуть застосовані штраф від 850 до 1700 грн. або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.
  • Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн. або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

Якщо Ваша дитина стала жертвою булінгу?

  • Подайте керівнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) щодо Вашої дитини;
  • Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (вчителі, керівництво школи, психолог, старші учні, батьки інших дітей, охорона).
  • Якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні закладу освіти не вдається – зверніться в поліцію!

Якщо Ваша дитина агресор?

  • Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки;
  • Поясніть дитині, що за вчинення булінгу (цькування) наступає адміністративна відповідальність;
  • Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку; повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою;
  • Зверніться до психолога закладу освіти і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять;
  • Дотримуйтесь рекомендацій комісії з розгляду випадків булінгу щодо Вашої дитини

Пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу! Це тривалий процес, який потребує витримки і терпіння!

ТЕЛЕФОНИ ДОВІРИ:

  • Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до 16.00);
  • Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116 000;
  • Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800 500 335;
  • Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20;
  • Уповноважений Президента України з прав дитини 044 255 76 75;
  • Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103;
  • Національна поліція України 102.
Кiлькiсть переглядiв: 223