Любі тата і мами, пригадайте слова, які ви вимовляєте частіше, коли син або донька повертаються з дитячого садка. Ми спробуємо відгадати: «Що ти сьогодні їв?»
А ви спробуйте інакше. Зустрівши малюка і прямуючи додому, запитайте його: «Що сьогодні в садочку було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило або вразило?» І тоді побачите, який неосяжний, внутрішній світ, незвіданий пласт життя власної дитини ви виявите. Як тремтливо і довірливо розкривається перед вами її серце. Це того варте, повірте.

Ваші діти завжди намагатимуться принести вам радість, якщо вони будуть впевнені: їхні справи хвилюють вас та змушують тривожитися і переживати.

Завжди знайдіть привід похвалити дитину. Давайте змогу відчути задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху, навіть найменшого, а значить, інтерес до знань і бажання вчитися.

Отже, допомога дошкільнику складається з кількох речей:

• Безпосередньої присутності поруч із ними батьків;

• Зацікавленості дорослих у навчальній праці дитини;

• Постійного контролю за діяльністю дитини.

Як ми звертаємося до дітей?:

Психологи зробили висновок, що є слова й вислови, які начебто й необразливі, однак за частих повторень здатні дратувати не менше, ніж явний чи брутальний лемент, навіть якщо, звісно, соромляться говорити, хоча ті здатні згладжувати образи й промахи, поліпшувати настрій.

Заборонені звертання до дитини:

• Скільки разів тобі повторювати…

• Я сказала – зроби…

• Ти що, не розумієш?

• У всіх діти як діти, а ти…

• За що мені така кара…

• Не лізь, якщо не можеш зробити…

• І у кого ти такий вдався…

• Невже тобі важко запам’ятати, що…

• У моєї подруги дитина – просто ангел, а ти у мене…

Потрібні звертання до дитини:

• Вирішимо все разом…

• Якщо ти вважаєш…

• Мій любий…

• Це ти добре придумав(ла)…

• Таке тільки ти міг придумати…

• Я не сумніваюся, що ти в мене найрозумніший(а)…

• Я так вдячна долі, що ти в мене є…

• Впевнена, що ти зможеш…

• Я завжди знала, що моя дитина найкраща…

Навчіть своїх дітей спілкуватися

• Користуйся словами ввічливого звертання «добрий день», «до побачення», «будь ласка», «вибачте», «дякую», «дозвольте звернутися (зайти)» тощо.

• Будь привітливим та ввічливим з усіма дорослими.

• Не перебивай дорослих і не втручайся в їхню розмову.

• На вулиці, вдома, у дитячому садку, у транспорті та інших громадських місцях говори спокійно, не голосно; поводься стримано; не викликай до себе особливої уваги.

• Умій уважно вислухати старшого; стій спокійно, дивися в очі співрозмовнику.

• Умій вислухати товариша не перебуваючи.

• З повагою постався до праці та відпочинку старших, не заважай дорослим, не галасуй і не капризуй.

• Подай стільчика або звільни місце для дорослого, який зайшов у кімнату.

• Підніми і ввічливо подай дорослому або своєму товаришеві те, що ненароком упало.

• У міру своїх сил допомагай тим, хто тебе оточує: твоїм рідним, друзям.

• Ділись з однолітками іграшками, книгами тощо.

• Умій визнавати свою провину.

• Прагни виробити навичку поступатися у суперечці, у грі, вмінні домовлятися.

Ваша дитина йде до школи

Підготовка до школи - складний період у житті дошкільника, його перший соціальний конфлікт.

Не менш складним є цей період і для батьків дошкільника. Необхідно придбати новий одяг, взуття, портфель, посібники, приладдя для майбутнього школяра.

А головне - знайти школу, де він буде навчатися, а можливо й гроші, щоб платити за навчання. Та попри глибоке співчуття до батьківського клопоту, із впевненістю можна стверджувати, що у дитини - майбутнього школяра - клопоту і хвилювань значно більше, ніж у тата з мамою, адже вона входить у зовсім новий для неї світ.

Як воно - «навчатися»? Весело це чи сумно? Важко чи легко? Перш за все, це відповідально. Тепер дитині доведеться забути слово хочу заради слова потрібно! У першому класі дитина розпочинає своє суспільно-трудове життя. Словом, у дитини у зв'язку зі вступом до школи значно більше причин для хвилювання, ніж у батьків.

Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову способу життя і діяльності дитини. Маленька людина знаходиться в стані очікування: має відбутися дещо значне і привабливе, але поки що невизначене. Весь спосіб життя дитини радикально змінюється. Найсуттєвішими проблемами, з якими їй доведеться мати справу в школі, є:

- зміна розпорядку сну та харчування;

- зміна повітряного режиму: необхідність перебування в приміщенні впродовж більш тривалого проміжку часу, ніж у дитячому садочку;

- збільшення часу, який доведеться проводити без активного руху, сидячи за столом; незвично високий рівень «галасу», «товкотня» на перерві, що призначена для відпочинку (частина дітей взагалі бажає не залишати класну кімнату у цей час);

- зміна стилю спілкування з дорослими: вчитель здебільшого не орієнтований на опіку, піклування і захист, на встановлення індивідуальних особистісних контактів, тому дитина може відчувати себе на новому місці на початку безпорадною та одинокою;

- необхідність повного самообслуговування під час одягання і роздягання, вживання їжі, користування туалетом; в ситуації, коли за дотриманням гігієнічних навичок, може статися, ніхто не стежить; необхідний повний самоконтроль;

- необхідність самостійно організовувати своє робоче місце на парті, зібрати і дістати необхідні посібники, підручники і приладдя з портфеля та акуратно скласти їх туди у «стислі терміни»;

- необхідність правильно реагувати на умовні сигнали - дзвоник на урок і на перерву - і підпорядковувати свою поведінку їм, а також правилам поведінки на уроці - стримувати і довільно контролювати реакції руху, мови та емоції;

- колектив із 25-30 одноліток; необхідність встановлення контактів з ними;

- можливі невдачі в діяльності;

- збільшення обсягу емоційного навантаження.

Перехід до школи - якісно новий етап у розвитку дитини. Цей етап пов'язаний зі зміною соціальної ситуації розвитку, з особистісними новоутвореннями.

Настає період «адаптації» до школи, який триває від 1 до 3 місяців, а іноді - до півроку.

Та не будемо забувати, що адаптація - природний процес під час зміни ситуації розвитку, а спробуємо допомогти здолати його якомога швидше та безболісніше.

Усі життєві ситуації, що пов'язані зі вступом до школи, їх переживання потребують від дитини перегляду та переосмислення створеної нею картини світу, а іноді її серйозного коригування.

Головне, що необхідно дитині, - це позитивна мотивація навчання. Більшість майбутніх першокласників хочуть йти до школи, але у них складається певне уявлення на зразок такого: справжній школяр - це щасливий володар портфеля і шкільної форми, старанний виконавець шкільних правил. Такий учень слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки, причому лише високі. Дитина впевнена, що буде вправним учнем. У таких дитячих сподіваннях прихована велика небезпека: дитина сприймає школу як чергову гру, яка може виявитися зовсім не такою привабливою, якщо не перетвориться з часом на навчальну співпрацю з вчителем і однолітками.

Ставлення дитини до школи формується ще до того, як вона до неї піде. І тут важливу роль відіграє інформація про школу і спосіб її подачі з боку батьків і вихователю дитячого садочка. Більшість батьків намагається створити емоційно привабливий образ школи, зазначаючи: «Ти у нас будеш відмінником», «У тебе з'являться нові друзі», «Вчителі люблять таких розумненьких, як ти» тощо. Дорослі вважають, що тим самим вони прищеплюють дитині зацікавлене ставлення до школи. Насправді ж дитина, яка налаштована на радісну і цікаву діяльність, відчувши навіть незначні негативні емоції (досаду, заздрість, ревнощі), може надовго, а іноді й назавжди втратити інтерес до навчання. Причин для подібних емоцій школа надає дуже багато: невдачі на тлі уявної загальної успішності, складності в пошуках друзів серед однокласників, розбіжності в оцінці вчителя і звичайній батьківській відзнаці тощо.

Іноді ж батьки і вихователі використовують образ школи для залякування, не замислюючись про наслідки: «За таку поведінку тебе в школі покарають і поставлять на облік у дитячу кімнату міліції», «Ти двох слів не зв'яжеш, як ти в школі на уроках будеш відповідати?» тощо.

Такі настанови навряд чи підбадьорять дітей напередодні вступу до школи. Намагаючись бути об'єктивними в оцінюванні їх успіхів, дорослі щедро роздають критичні зауваження і зрештою домагаються того, що дитина взагалі не робить жодних спроб здолати труднощі, реагуючи сльозами на невдачі. Можна зрозуміти її побоювання і тривогу, що пов'язані з майбутнім навчанням у школі.

Таким чином, ані однозначно позитивний, ані однозначно негативний образ школи не принесе користі.

Важливо налаштувати дитину на повсякденну роботу і переконати її в тому, що вона зможе все, якщо буде старанно ставитися до навчання.

Нині школа розв'язує складні завдання навчання і виховання підростаючого покоління.

Успіхи шкільного навчання значною мірою залежать від рівня підготовленості дитини у дошкільний період.

У психолого-педагогічних дослідженнях розглядаються питання спеціальної та загальної готовності дитини до школи.

До загальної готовності належить фізична, особистісна (стосунки з оточуючими, взаємовідношення з однолітками, ставлення дитини до самої себе) та інтелектуальна. До спеціальної - підготовку до засвоєння предметів курсу початкової школи, загальний розвиток, підготовку до читання, письма.

У визначенні готовності дитини 6-7 років до навчання в школі необхідно враховувати той рівень морфологічного і функціонального розвитку, який дозволяє зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різноманітні навантаження, режим шкільного життя не будуть надмірно обтяжливими для дитини і не погіршать стану її здоров'я.

Особливе значення в особистісній готовності дитини до школи має мотиваційний план, тобто внутрішня позиція школяра - сукупність всіх ставлень дитини до дійсності, що склалася у певну систему. Вона формується в процесі життя і виховання. Зміст і структура поняття позитивного ставлення до школи містить:

- наявність чітко визначених уявлень про школу і форми шкільної поведінки;

- зацікавлене ставлення до навчання і навчальної діяльності;

- наявність соціальних мотивів і готовність виконувати шкільні вимоги, що у підсумку формує шкільну позицію.

Виховання позитивного ставлення до школи у дітей буде найбільш ефективним за дотримання таких умов:

- використання у цілісному педагогічному процесі різноманітних форм і методів роботи щодо ознайомлення дітей зі школою і виховання позитивного ставлення до неї;

- створення предметно-розвивального середовища для збагачення життєвого досвіду дітей і своєчасної його зміни відповідно до нового змісту дидактичних завдань та забезпечення його доступності;

- розуміння вихователем значущості проблеми і проявів його творчої ініціативи щодо вибору форм, методів роботи з дітьми;

- педагогічна освіта батьків із питань готовності до шкільного навчання;

- здійснення зв'язку дошкільного навчального закладу зі школою.

Вже на урочистій лінійці першого вересня стає очевидним, чи почуваються впевнено діти, які вперше прийшли до школи, чи вони перелякані, пишаються собою або відчувають себе нещасними від самотності; посміхаються і радіють чи шукають очима батьків, сподіваючись на їхню підтримку.

Шкільне життя продемонструє своє різноманіття і доведе, чи готові вони до нової ролі учнів та однокласників.

Як правильно вибрати школу для малюка

Знайома ситуація для батьків, які вже мають досвід навчання дітей в школі - до кінця першого класу рідна дитина набуває ніжно-зеленого кольору, з поганим апетитом та нудьгою в очах чекає канікул і не уявляє як в цю школу ходити ще 11років.

І тоді батьки замислюються, а чи правильно вони вибрали школу? Багатьох проблем можна було б уникнути, якщо зазделегідь, краще за рік, подбати про те, щоб дитина не тільки планомірно готувалася до школи, але й правильно обрати школу та вчительку.

На що треба в першу чергу звернути увагу?

1. Поцікавтеся кількістю дітей в классах: 12-14 - оптимальною але нереально. Але, все ж-таки 25- краще, ніж 35. А якщо 40?! - недопустимо. Про який індивідуальний підхід може йти мова, коли й дихати в класі не буде чим.

2. Кількість хлопчиків та дівчаток бажано, щоб було приблизно порівну. Це дуже суттєво для нормального формування особистості.

3. Поцікавтеся які вимоги висуваються до дітей при вступі в школу. Шкіл, які не ділять дітей за мірою їх підготовленості вже не лишилося. Тому, вам розкажуть, що повинна вміти ваша дитина, що знати. А ви потім будете мати можливість поміркувати підходить вам це чи ні.

4. Дуже добре, якщо ви зможете поговорити з батьками дітей, які закінчують початкову школу у класі вашої майбутньої вчительки. Поцікавтеся, які і дітей успіхи, в чому основні проблеми. І взагалі - віддали б вони до цієї вчительки ще одну дитину? Чому?

5. Вибираючи школу, обов‘язково потрібно з‘ясувати яким чином ваша дитина готова до школи:

- наскільки працездатна, самостійна:

- чи швидко засвоює знання чи повільно, чи з трудом.

- рівень зорової, слухової пам‘яті, довільної уваги.

- рівень розвитку логічного мислення

- наскільки дитина впевнена у своїх можливостях;

- наскільки сильне бажання йти до школи і які мотиви цього бажання.

Якщо у вас дитина з невеликою швидкістю реакції , яка повільно засвоює знання, не можна їй поступати в престижні ліцеї та гімназії, де навантаження не тільки велике, але й кількість матеріалу значно більша, ніж в звичайній школі.Подібні заклади орієнтуються на дітей які швидко й легко засвоюють великий об‘єм інформації.

Для дитини, яка повільно (хоча, можливо, дуже міцно та добре) засвоює інформацію, це може бути стресовим фактором і, з часом, призвести до психічних травм. Такій дитині краще буде у звичайній школі, де її не будуть "підганяти."

А дитині активній, розвинутій, кмітливій, буде нудно в звичайній школі. Тому що там не буде забезпечено оптимальне для неї навантаження.

В незалежності від того, в яку школу ви віддаєте дитину, бажано було б щоб в ній не було ранньої спеціалізації за предметами. Кращий варіант - коли початкова школа дає загальну, всебічну базу. Тому що тільки у 2% першокласників чітко можна сказати що він "Лірик" чи "Фізик". А вирішувати це питання виходячи з своїх власних уподобань неморально. Можна сильно ускладнити своїй дитині життя, якщо виявиться, що дитина, яку "тягне" до гуманітарних наук, багато років витратила на здобуття спеціалізованої фізико-математичної підготовки. Тим більше, що у спеціалізованих школах кількість профільних предметів збільшується за рахунок скорочення інших.

Щодо іноземних мов - загальне правило таке - поки дитина добре не оволодіє рідною мовою - навчиться вільно говорити, розповідати, читати, висловлювати свої думки та міркувати - "грузити" її іноземною немає сенсу. А якщо у дитини є проблеми з звуковимовою - не має сенсу говорити про навчання іноземній мові. Тому що така дитина буде говорити на такій суміші двох мов, що люди її будуть сторонитися і не зможуть зрозуміти що вона говорить на обох мовах. В решті решт, позбутися цих проблем потрібно в незалежності від того, чи буде дитина навчатися іншим мовам.

І ще один важливий момент. Тривалість навчання. Переконайтеся, що у вибраній вами школі не "завчать " вашу дитину до позеленіння!. В 1-ому півріччі - 4 уроки в день максимум. Навіть, якщо ваш малюк вундеркінд, це ще не привід лишати його радості дитинства. Для нормального середньостатистичного першокласника 5-7 годинна розумова праця - непосильний тягар.

Не слід особливо поспішати й з додатковою освітою. Якщо це спорт - плавання чи аеробіка - добре. А якщо щось розумове _ шахи, музика - краще утриматись хоча б в 1-ому класі. Дайте дитині повністю адаптуватись до звичайної школи - а потім вже починайте навчання в музичній. Або, навпаки, поступайте до музичної за рік до вступу в нормальну школу. В будь-якому випадку, не робіть цього одночасно.

Звісно, що найголовніше питання при виборі школи - це вчителька. Від того, сподобається дитині вона чи ні, підходять вони один одному чи ні - буде залежати і здоров‘я вашої дитини, і її успіхи у навчанні. Тут важливо прислухатися до думки малюка - У дітей надзвичайно добре розвинута інтуїція. І тому, якщо ваша дитина активно протестує проти того, щоб вчитися у конкретного вчителя, не примушуйте її йти до неї в клас. А якщо дитина із захопленням розповідає про перше знайомство з вчителем - можете бути впевнені - успіх гарантовано.

Вирішуючи важливе питання, яке можливо, бути мати велике значення у всьому подальшому житті дитини - в яку школу її віддати, все ж-таки віддайте перевагу не міркуванням інтелектуального розвитку, а збереження фізичного та психічного здоров‘я малюка. Тому що хвора людина не може досягти великих успіхів і в навчанні і в кар‘єрі.

А якщо ми збережемо здоров‘я дитині, надамо їй можливість перші кроки у навчанні зробити без поспіху, в притаманному їй темпі, то в майбутньому за необхідності, вона завжди зможе не тільки "наздогнати" своїх однолітків, але й досягти більших успіхів.

Подумайте, що буде з автомобілем, якщо його зразу включити на 5 швидкість і їхати по дорозі з перешкодами. А діти ж - то не автомобіль!

Декілька порад батькам майбутніх першокласників

1. Найголовніше - поспілкуватися з майбутньою вчителькою. Вона повинна стати «другою мамою», створити комфортне для навчання середовище.

2. Поговорити з батьками, чиї діти навчаються в даній школі, по цей навчальний заклад, дізнатися їх думку.

3. Добре, коли школа міститься поряд із Вашим помешканням.

4. Зайдіть, якщо це можливо, на сайт школи та уважно вивчіть його.

5. Нова шкільна споруда необов'язково означає хорошу школу.

6. Обираючи школу для гіперактивної або, навпаки, повільної дитини, потрібно, перш за все, обирати вчительку. Вона повинна бути спокійною і врівноваженою.

7. Домашню дитину, яка не звикла працювати в колективі, краще віддати до приватної школи, де класи нечисельні і вчитель зможе приділити їй більше уваги.

8. Хворобливу дитину краще не віддавати до гімназії або спеціалізованої школи: процес приготування домашніх завдань перетвориться для неї на каторгу.

Успіхів вам і вашим дітям !




Роль народної педагогіки в мовленнєвому розвитку дитини

Батьки і вихователі – перші впроваджувачі рідної української мови в душу і розум дитини. Якщо дорослі спілкуються з дітьми чистою українською мовою, вона обов’язково перейме їхній стиль. Але так само вона перейме суржик, грубі висловлювання, жаргонізм. Проте, самого наслідування дорослих і запам’ятовування замало для оволодіння вміння говорити правильно і красиво. Потрібна цілеспрямована робота над розвитком усного мовлення. Це важливо й у тому ракурсі, що дитині в садку доведеться розповідати про поїздки і мандри, які вона здійснила з батьками, про те, що вона бачила, чула і робила. І такого мистецтва розповіді потрібно вчити ще до вступу у дошкільний заклад. Нехай дитина розповідає татку з мамою про те, що бачила у дворі, парку, зоопарку, музеї тощо. Привчившись правильно висловлювати свої думки і вільно розповідати про цікаві для неї події, маля в подальшому убезпечиться від комплексу “мовчальника”.

Народ і виховання – ці два поняття взаємопов’язані, вони не існують одне без одного. Адже так повелося в історії людства, що кожен народ від покоління до покоління передає свій суспільний та соціальний досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому. Саме так створюється історія матеріальної духовної культури нації, народу, формується його самосвідомість. Народ завжди виступає вихователем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру.

Про нерозривність зв’язків поколінь у сімейному колі, вплив родинних звичаїв, життєвого досвіду на дитину влучно та образно говориться в народних прислів’ях і приказках: “І мій батько такий був, і я в нього вдався”, “Які самі, такі й сини”,“ Яблучко від яблуньки не відкотиться, а хоч відкотиться, то хвостиком обернеться”,“Яка неня, така й доня”.

Щодо того, коли слід починати виховання дитини, в народній педагогіці були цілком певні погляди: “Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як подовж ляже, то тоді вже не навчиш”,“Коли дитину не навчили в пелюшках, то не навчите в подушках.” Про гарне виховання дітей кажуть так: “Виховав дитину в добру годину”,“Любо й неньці, як дитина честі”,“За цю науку цілуйте батька й матір руку”. Український народ має багаті традиції виховання дітей. А провідним засобом виховання завжди була рідна мова.

Народна мудрість наголошує на виховній силі слова у таких влучних народних виразах: “Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається”,“Не вчи дитину штурханцями, а хорошими слівцями”,“Добрі діти доброго слова слухають, а лихі й дрючечка не бояться.”

Основа українського родинного спілкування – мовленнєвий етикет.

Уміння говорити, розповідати за народними уявленнями починається з уміння слухати: “Будеш добрим слухачем, будеш добрим оповідачем”,“Умієш говорити, навчись слухати”. Про те, що українці цінують у спілкуванні ввічливість, привітність, доброзичливість, свідчать такі прислів’я: “Ввічливих та лагідних скрізь шанують”, “Слова щирого вітання дорожчі за частування”.

Слово ввічливий в українській мові має дивну історію. Щоб під час зустрічей, переговорів показати своє мирне ставлення, відсутність ворожості, люди мали дивитись у вічі один одному. Отже, первинне значення слова ввічливий – той, хто дивиться у вічі. Згодом слово ввічливий сталий вживати щодо людини, яка дотримується певних правил, уважна, привітна.

Дбали українці і про те, як говорити, і про доречність розмови - “Я про цибулю, а він про часник”. Українці вважали недоречною як беззмістовну розмову (“Красно говорить, а слухати нічого”,“Наказав, аж коробку дере”), так і невиправну мовчазність: “Вода все сполоще , лише злого слова ніколи”,“Рана гоїться, а лихе слово - ні”.

Традиційно вживали чимало побажань при вітанні, запрошенні до столу: “Їжте на здоров’я”,“Смачного”, перед виконанням будь - якої роботи: “Щоб легко почалося і вдало кінчилося”. Гарною традицією українського мовленнєвого етикету є привітання, віншування, побажання усіляких гараздів, здоров’я, добробуту: “ Будь здорова, як вода,весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля свята“.

Основою народного етикету є повага до громадської думки. “Не можна”,“що люди скажуть”,“Не сміши людей”- ось правила, якими керувались у поведінці і спілкуванні.

Українська дитина ще змалку вміла вітатися, прощатися. За народним звичаєм дитя вже з року починала вчити “давати чолом”, вітаючись із старшими. В українському селі традиційно вітались як зі знайомими, так і з незнайомими людьми. Першими мали вітатися молодші зі старшими. Дітей привчали розмовляти спокійно та лагідно, чемно вислуховувати дорослих, ввічливо звертатися із проханнями.

Доброзичливість та ввічливість у спілкуванні передавалися через різноманітні словесні вітання, які в українському етикеті є традиційно побажаннями добра, здоров’я, лагідне ставлення до співрозмовника: «доброго дня, здорові були, доброго вечора у вашій хаті, здоровенькі були, добраніч».

Якщо й наші діти частіше чутимуть від батьків та вихователів привітальні звертання, це сприятиме вихованцю в них приязного ставлення до людей, збагаченню їхнього словника. Це ж стосується і слів ввічливості. Практика виробила їх чимало: вибачте мені, пробачте мені, даруйте, дякую, перепрошую, уклінно прошу. Основна вимога мовленнєвого етикету – ввічливість, уважність, пристойність співрозмовників.

Батечку мій любий, матусю рідненька…

Шанобливе ставлення до народних традицій, повага до батьків, старших, притаманні моралі слов’янських народів, тому з такою любов’ю в українській народній творчості подані образи матері і батька: “Все купиш, лише тата й мами – ні”, “Одна мати, вірна порада”.

Українська дитина шанобливо зверталась до своїх батьків, родичів на Ви. Звертання були лагідними, пестливими, виражали дитячу любов і шану: “Батечку мій любий”,“Матусю рідненька”. Існувало ласкаво – шанобливе звертання до кожного члена родини: матінко, нене, татку, няню, бабусю, дідусю. Глибока повага батьків виявлялась не тільки у формі звертання, а й в особливому шанобливому промовлянні слів “батько” й “мати”. Щоб дитина лагідно зверталася до свої батьків, вона обов’язково має сама чути такі слова.

Сучасні діти, особливо городяни, уже рідко коли звертаються до своїх батьків на Ви. Відродити цю традицію можна спільними зусиллями педагогів і батьків. Спочатку діти мають дізнатися про звертання до батьків на Ви як про родинну традицію українців, що подекуди збереглася і в сучасних родинах. Розкажіть дітям, як у дитинстві і вже дорослими людьми завжди звертаються до своїх батьків, дідусів, бабусь на Ви. Наступний крок – формування у сучасних дошкільнят потреби шанобливо ставитися до своїх рідних. Звісно, це можливо лише при відповідному ставленні до батьків.

Пошана до батьків виявлялась й у пошані до батьківського слова. І малі, й дорослі завжди поспішали заручитися добрим словом своїх батьків перед початком важливої справи, рушаючи в дорогу. Для цього діти звертались до батьків із проханням: “Тату, мамо! Благословіть у дорогу”. А батьки відповідали “Ми благословляємо, і хай Бог тебе благословить”.

Вплив малих жанрів українського фольклору на виховання дітей.

Перші місяці життя немовляти. Над колискою схилилась мати і тихо наспівує ніжні мелодії колисанки, кожне слово якої переливається в кровинку дитини, стає її надбанням. Таке емоційне спілкування матері з новонародженою дитиною через рідне слово, втілене у колисковій мелодії, є прикладом єднання поколінь, постійного діалектичного взаємозв’язку минулого і прийдешнього.

Колисковій пісні відведено особливе місце в родинному спілкуванні. Звертання до дитини виражають любов і піклування матері: “Щоб зростало маленятко, наше любе пташенятко, наша квітонька маленька, наша зіронька ясненька”.

Спілкування батьків з дитиною забезпечує її нормальний психологічний розвиток,сприяє виникненню людської потреби в спілкуванні. Приклад організації матір’ю такого спілкування під час догляду за дитиною знаходимо в пестушках, потішках, забавлянках, завдяки яким створювалась емоційно насичена атмосфера мовленнєвої взаємодії з дитиною. Забавлянки – пісеньки, маленькі казочки у віршах покликані розвивати мовленнєву активність маляти, створювати настрій, бажання спілкуватися.

Використовуючи народні забавлянки, примовляння можна створювати мовленнєве середовище, яке матиме виразні національні ознаки. Так, наприклад, щоб підбадьорити дитину, скористайтесь виразом “Хто хоче, той може”, після сну скажіть малюку: “Потягушки,потягушки. На кісточки ростушки ”. Коли дітям час лягати спати, можна сказати так “Уже сонце котиться, а нам спатоньки хочеться”. Сприйнятливість до вимог щодо чемної поведінки створимо, скориставшись жартівливою забавлянкою: “Мала білочка по ліщині скаче, білі горішки у торбинку мече. Плаксивим діткам дала по лушпинці, а чемним те, що в серединці”. У словниковій роботі віршики, нескладні загадки використовують з метою зацікавлення дітей назвами предметів близького довкілля. Народні загадки не тільки сприяють розумовому розвитку дитини, але є і чудовими зразками образного мовлення, використання синонімів (співає, заливається, як називається?), антонімів (“ Вдень у небі гуляє, а ввечері на землю сідає ”), образних порівнянь. У малих фольклорних жанрах закладено значні можливості для формування граматичних умінь, засвоєння дітьми категорій відмінка, роду, числа. Так, для закріплення кличної форми можна скористатися закличками зі звертаннями до явищ природи, сонечка, дощику, вітру і т.д.

Ми живемо в складний і дуже цікавий час. Ламаються застарілі стереотипи, стрімко оновлюється суспільство. А ми у вихованні дітей дедалі частіше звертаємось до витоків нашої духовності і з жалем переконуємось, що багато втрачено, забуто.

І спільна справа батьків і педагогів – навчити дитину шанувати рідне слово, не цуратися свого роду, любити пісні, які ще з народження співали мама і бабуся, знати звичаї та обряди предків. У цьому нам допомагатиме звертання до усної народної творчості, зокрема казок, легенд, прислів’їв та пісень.

Казки зачаровують малят образністю щирого слова, красою співучої української мови, своєю щирою наївністю, допомагають подивитися їм на навколишній світ очима, впливають на моральне виховання дітей, прищеплюють любов до природи, бажання охороняти її.

Де гра – там і радість

Одним із основних засобів виховання дитини є гра. “Де гра – там радість”, стверджує народна мудрість. К.Д. Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими.

Народні ігри супроводжуються свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезони явища, звичаї, пов’язані з хліборобською та землеробською працею.

Народні ігри – це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи. З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи на пам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності(класики, деркач, цурка, клітка).




"Як виховати хорошу дитину", або 33 способи як виховати хорошу дитину

1. Чарівне слово

Навчіть дитину деяких "чарівних слів" - "дякую", "будь ласка", "вибачте". І коли б дитина не говорила їх, намагайтеся швидко і ввічливо виконувати всі її прохання (в міру можливостей).

2. Чай у двох.

Організуйте вечірній чай з вашою дитиною. Порадьте їй запросити на чай улюблені іграшки. А потім зробіть так, щоб всі за столом дотримувалися правил ввічливості.

3. Обніміть дитину!

Поплескування по плечах або обійми доречні у тих випадках, коли дитина ввічлива з кимось - це дуже важливо.

4. Домашні тварини і дитина.

Обов'язково привчайте дитину доглядати домашніх тварин: купівля корму, прогулянка, розчісування, витирання лап, чистка клітки.

5. Політика чесності.

Завжди давайте чесну відповідь на запитання дитини.

6. Нагороджуйте інших.

Коли зустрічаєте ввічливих і доброзичливих людей, похваліть їх за доброту.

7. Розмови на подушці.

Кожний вечір, коли вкладаєте дитину у ліжко, запитайте її: "Яка частина дня була найкращою?" або "Яка частина дня була найважчою?", потім уважно вислухайте, що скаже вам дитина, не перебиваючи її, не даючи ніяких настанов.

8. Переможцем став...

Кожний тиждень видавайте "нагороду найбільш турботливому". Вручайте її тому, хто був найдобрішим, найввічливішим.

9. Гра "якщо..., то".

Якщо хтось з гостей повинен невдовзі прийти до вас додому, можна зіграти в гру "якщо ..., то". Це гра допоможе дитині краще зустріти гостя. Ви уявляєте собі частину "якщо.."."', "Якщо Оленці подобаються кольорові олівці...", дитина уявляє собі частину "то", "то ми будемо розмальовувати картинки".

10. "Який ти?"

Вказуйте дитині на її емоції. Це допоможе їй визначити себе та інших: "Ти виглядаєш розлюченою", або "ця маленька дівчинка виглядає такою самотньою".

11. Ставте мету.

Допомагайте дитині діяти відповідно до конкретної мети, наприклад, складати гроші на конкретну іграшку або прочитати конкретну книгу, конкретну кількість книг.

12. Очі в очі.

Привчайте дитину дивитися в очі співбесіднику, пояснюючи їй, наскільки це неприємно, коли людина відволікається під час розмови.

13. Підказуйте.

Якщо хтось вітається з вашою дитиною, а вона не відповідає, допоможіть їй знайти потрібні слова: "Ганно, піди і скажи Дмитру Івановичу "Доброго дня".

14. Хваліть за доброту.

Звертайте увагу на кожний прояв доброзичливості: "Ти молодець, що допомогла своїй сестрі".

15. Сваріться чесно.

Уникайте приниження і зневажливих зауважень. Намагайтеся знайти компроміс і припиніть суперечку.

16. Не обманюйте.

Якщо дитина зрозуміла, що ви обманюєте, не намагайтеся говорити неправду далі. Визнайте свою помилку: "Так, у нас справді залишилось печиво, але я не можу дати його тобі до обіду."

17. Руки геть.

У жодному випадку не бийте дитину, яка буває надто агресивною, скеровуйте її в спеціальне місце "для охолодження".

18. Приховані знаки уваги.

Зробіть своїй дитині щось приємне, але так, щоб це було для неї несподіванкою.

19. Справжній друг.

Візьміть дитину з собою, коли маєте намір провідати чи допомогти комусь із своїх друзів. Поясніть при цьому, як приємно допомогти комусь.

20. Спочатку запитайте.

Спочатку запитайте дозволу, перш ніж скористатися чимось чи викинути щось, що належить вашій дитині.

21. Обговорюйте ситуацію.

Якщо чиясь дитина надворі чи у дитячому садку плаче, зверніть на це увагу своєї дитини. Запитайте її: "Як ти вважаєш, що вона відчуває зараз?", "Як ти вважаєш, що зробило її такою засмученою?".

22. Добрий приклад.

Частіше згадуйте в розмові з дитиною про людей з нашого оточення, які роблять добрі справи.

23. Поклади на місце.

Якщо ваша дитина взяла без дозволу чужу іграшку, поясніть їй, чому так не можна робити, і наполягайте, щоб вона віднесла її назад.

24. Боротьба з брутальністю.

Придумайте якийсь вислів, який говоритимете, коли хтось з членів вашої родини буде лихословити. Потрібно намагатися знайти більш спокійний спосіб висловлювати свої почуття.

25. Обмін ролями.

Дайте вашій дитині можливість відчути себе на місці іншої людини. Запропонуйте їй на 10-15 хвилин роль одного з батьків (тата, мами), а собі візьміть роль дитини.

26. Дотримуйтесь чистоти.

Якщо ви, гуляючи з дитиною парком чи лісом, побачили сміття -підберіть й віднесіть в урну чи якесь призначене для викидання сміття місце. Ні ви, ні дитина не повинні смітити на вулиці.

27. Допоможіть "Зберегти обличчя".

Якщо ви помітили , що дитина каже неправду, стримуйте свій гнів і нагадайте, як важливо говорити правду. Потім дайте їй ще один шанс. І якщо дитина скаже правду, не карайте її.

28. Причина і наслідки.

По можливості дайте дитині відчути наслідки своїх помилок: "Якщо залишиш велосипед під дощем, він заржавіє".

29. Заохочуйте до чесності.

Дайте дитині зрозуміти, що чинити чесно завжди важко, тому заохочуйте її до правдивості.

30. Ніколи не порушуйте обіцянок.

Ніколи не обіцяйте дитині нагороди і не лякайте покаранням, які ви не зможете дати і виконати.

31."Лавочка для забіяк"

Поставте вдома стільці у вигляді "лавочки для забіяк". Якщо двоє дітей побилися, посадіть їх на цю "лавочку", де вони повинні залишатися доти, поки кожний з них не пояснить, в чому він був неправий.

32. Коробка "Руки геть".

Аби не виникало "боротьби" за іграшки, дитина мусить мати особисту коробку для іграшок, нехай у неї виявиться бажання поділитися своїми іграшками з іншими дітьми.

33. Самостійність і допомога.

Дайте зрозуміти, що ви не збираєтесь робити за дитину завдання, але

допоможете.




ПРИВЧАЄМО ДО ПОРЯДКУ

(методичні рекомендації для молодих батьків)

Усі діти прагнуть бути самостійними, але вони не завжди погоджуються виконувати доручення батьків.

Якщо діти з раннього віку починають допомагати батькам по господарству, то вони будь-яке нове заняття сприйматимуть не як повинність, а як можливість навчитися чогось нового. Але, на жаль, мами і тата часто скаржаться на те, що їхня. дитина виконує усі доручення «з-під палки». Як же виховати у малюка відповідальність і свідоме ставлення до дорученої справи?

Насамперед, мами і тата повинні подбати про те, щоб у малюка були свої обов'язки, які, окрім нього, ніхто не виконуватиме. Наприклад, дошкільник має після прогулянки почистити черевики і повісити на місце свою курточку, скласти перед сном іграшки і прибрати зі столу після обіду... Коло обов'язків може бути різноманітним, головне - не доручати робити те, з чим йому буде важко впоратися.

Спочатку ненав'язливо керуйте процесом. Хочете, щоб малюк витер пил на меблях? Покажіть, як це потрібно зробити. І нічого, якщо перший досвід виявиться невдалим, не потрібно вказувати малюкові на помилки - і з часом він всього навчиться. Краще похваліть його. Можна навіть сказати: «Ти дуже добре впорався з цим завданням, тому тепер я довіряю тобі таку відповідальну справу, як миття за собою посуду». І ось вже звичайна робота у домі із категорії «примусової» переходить у спосіб заохочення, і малюк буде із захопленням виконувати будь-яке ваше доручення. У дошкільному віці, коли малюка ще тільки починають залучати до праці, дуже корисно заохочувати й нагороджувати його за кожну виконану роботу (хоча б наклейкою або зірочкою), це стане для нього гарною мотивацією.

І ще один важливий момент: намагайтеся все робити разом із малюком.

По-перше, це найкращий приклад і стимул для нього.

По-друге, ніщо так не об'єднує, як спільна праця.

Батькам варто замислитися і про те, як поводитися, якщо малюк не виконав доручену справу.

Він має розуміти: до вимог дорослих варто ставитися із повагою, а байдужість та небажання не залишатимуться безкарними. Тому потрібно із самого початку обговорити це з малюком. Йдеться не про тілесне покарання або щось подібне, що принижує гідність маленької людини, а про те, щоб навчити малюка дотримуватися слова. Пропонуючи малюкові щодня прибирати свої іграшки, домовтеся з ним: «Ти маєш починати класти на місце іграшки одразу, як тільки я тобі нагадаю про це, і зробити це потрібно до початку вечірнього мультфільму. Якщо за цей час ти не прибереш іграшки на місце, їх приберемо ми. І два дні ти не будеш ними гратися».

Головне в такій домовленості - бути послідовним і не змінювати рішення. Якщо це вийде - малюк навчиться вчасно виконувати обіцянку. В іншому випадку - він думатиме, що завжди знайдеться спосіб «ухилитися» від обов'язків.




Як знайти гармонію дитячої душі?

Зіштовхуючись із проблемами дитини, батьки часто почуваються безпорадними. Знаючи, як варто було б учинити у тій чи іншій ситуації, вони не можуть передати малюкові свою впевненість і знання. Тим паче, що намагаючись поговорити «відверто», вони ризикують зіштовхнутися із захисною реакцією і небажанням дитини впустити їх у свій внутрішній світ.

Водночас ніхто не може допомогти малюкові так, як найближчі люди, які знають і люблять його.

Один зі способів, що полегшує контакт із дитиною, - казка, в якій герой відчуває ті самі труднощі, що й ваш малюк. Вигадати таку розповідь дуже просто. Основне - гарний кінець.

Для малюка ця розповідь буде двозначною: по-перше, він побачить, що його проблема зовсім не виняткова, вона часто виникає і у решти дітей, і вони з нею чудово можуть упоратися. По-друге, ви у ненав'язливій формі пропонуєте дитині вдалий спосіб розв'язання ситуації. Крім того, розповідь про будь-кого, схожого на вашого малюка, допоможе вам більше довідатися про його переживання.

Реальний спосіб допомогти - гра. Наприклад, ваше чадо абсолютно не вміє поводитися в гостях, а від постійної моралі - жодного результату. Тоді вам слід розіграти з ним дві ситуації. Перша ситуація : « неслухняна дитина завітала у гості»: малюк має зобразити вкрай неслухняну дитину, яка всім заважає, все бере без дозволу, вередує за столом. Діти, як правило, грають у таку гру із захопленням. Друга ситуація: «слухняна дитина», у ній малюк зображує на рідкість виховану істоту. Важливо, щоб дитина відчула різницю між «правильною» і «неправильною» поведінкою.

Чудовий метод контакту - малюнок. Папір, олівці та фарби допомагають зобразити ретельно приховувані почуття: страх, злість, образу. Якщо малюкові просто сумно й самотньо, сядьте поруч і намалюйте разом із ним улюблену іграшку або щось інше. Фантазуйте разом із вашою дитиною.

Кiлькiсть переглядiв: 61